Дубівська територіальна громада

Павло Юрійович Бедзір - український художник, живописець та графік, один із лідерів мистецького авангарду «шістдесятників» на Закарпатті, народився 26 січня 1926 року в с. Калини Тячівського району Закарпатської області, де прожив перші десять років свого життя, у родині священника. 

Як зазначають дослідники біографії художника, Павло ріс хворобливим і слабким хлопчиком, до п'яти років не розмовляв, не грався з дітьми, тримався усамітнено, до всього придивлявся, був зосереджений на своїх думках, багато читав і весь час малював.  

 1932—1940 рр. — навчався в горожанській школі-інтернат.

1936 р. — родина Бедріз переселяється у с. Свобода, нині це частина с. Данилівка Берегівського району на Закарпатті.

1941—1945 рр. — навчання в Мукачівській торгівельній академії, а паралельно брав уроки з живопису у художника-графіка Вільмоша Береца, після чого розпочав інтенсивно займатися живописом.

1946 року закінчив відділ живопису Ужгородського училища прикладного та декоративного мистецтва, в цьому ж році бере участь у всіх обласних виставках.

1947-1950 рр. — служить у лавах Радянської армії. Після закінчення служби оселяється в Ужгороді.

1952 р. — одружується з художницею Єлизаветою Кремницькою. 

Вони були однією з найвідоміших «мистецьких» пар Закарпаття.  Доля звела двох неординарних митців в одну родину в 1952-му році, після персональної виставки Єлизавети. Про талановитих та неординарних людей, які постійно творчо змагалися між собою, знало все місто.  Разом П. Бедзір і Є. Кремницька переживали труднощі, нестатки та служили мистецтву. Життя було повним протиріч і контрастів.  Жили вони бідно, але залишили після себе багату творчу спадщину.

1954 р.— починає працювати у виробничих майстернях Художфонду.

1955 р.— починає брати участь у республіканських та міжнародних виставках.

1956 р.— бере участь у виставці творів художників Закарпаття.
У 1960-х рр. митець  займався оздобленням автобусних зупинок з Ференцем Семаном. З 1968 р. - член спілки художників "авангардистів" України, де збиралися закарпатські художники, а також митці зі Львова, Києва, Риги, Ленінграда. 
З 1973 р. — член художньої ради Художфонду. 
З1977 р. — член комісії по роботі з молоддю в закарпатському осередку Спілки художників.
У 1978 р. померла дружина Єлизавета Кремницька. Після смерті дружини вів усамітнений спосіб життя, вважав, що свобода для нього тепер найголовніша.
1996 р.  — лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі за серію графіч­них робіт «Життя дерев».

За життя художника відбулися дві персональні виставки: в 1994 та 1995 роках в Ужгороді та Будапешті.
У 2001 року Лесею Кешелею про Павла Бедзіра було знято документальний фільм «Чотири стихії». 
 

Помер Павло Юрійович Бедзір 10 липня 2002 року в Ужгороді, похований  на кладовищі Кальварія поруч з дружиною.

Після смерті Павла Бедзіра у липні 2002 року відбулася перша імпровізована виставка, що стала точкою відліку заснування неформальної галереї "Коридор".

У 2009 році художник та учень П. Ю Бедзіра - Павло Ковач ініціює перше вручення премії Павла Бедзіра — її отримав Роберт Саллер за твір «Ксенія». У 2011 лауреатом премії став Володимир Топій. У різні роки нею були нагороджені Антон Варга, Петро Ряска та Данило Ковач.

У 2013 році на могилах Павла Бедзіра та Єлизавети Бедзір-Кремницької було встановлено парний пам'ятник з граніту авторства скульптора Василя Романа, в тому ж році в галереї ILKO (Ужгород) відбулась виставка "Павло БЕДЗІР. «Невідомий відомий». Експозиція виставки складалась з двох розділів: 1) 50 графічних та живописних робіт Павла Бедзіра, 2) творчих закарпатських художників, які надихнулися  творчістю та постаттю Бедзіра.

У 2016-му році твори Павла Бедзіра брали участь у виставці «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею» за кураторства Ольги Балашової, Лізи Герман, Марії Ланько та підримки Stedley Art Foundation, Національний художній музей України. Виставка супроводжувалась виданням книги «Мистецтво українських шістдесятників», того ж року, в ужгородському художфонді Павло Ковач засновує майстерню-музей Павла Бедзіра. Там діє бібліотека заснована ще Павлом Бедзіром, проводяться зустрічі з художниками, презентації проектів, портфоліо-ревью, дискусії, події та виставки, пов'язані з діяльністю резиденції «Вибачте, вільних номерів немає».  

У 2018 році в аукціонному домі «Дукат» відбулась виставка творів Павла Бедзіра «Ловець снів», також у 2018-му році вийшов альбом авторства Михайла Сирохмана «Павло Бедзір»

12 липня 2019 року в ужгородській галереї "Коридор" показали виставку досі ніде непрезентованих фото Павла Бедзіра. Серед робіт: монотипії — «Вечір», 1965, «Жіночий портрет», 1972, «Відлуння далекого минулого», 1974, «Озеро»,1975, «Зимовий ранок», 1996, серія картин «Життя дерев», 1992—1993. 

Також твори художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая, Музеї сучасного мистецтва Херсону, а також у приватних зібраннях України та за її межами.

Павло Юрійович Бедзір - знав декілька іноземних мов, захоплювався історією світового мистецтва та східною філософією, займався медитацією, йогою, цікавився філософією. Спеціально вивчив угорську, аби читати відповідну літературу, яка на той час не видавалася в СРСР. Працював у техніках монотипії, граттажу, був “академією” в одній особі, крізь яку пройшло багато молодих художників. Завдяки йому, його дружині Лізі Кремницькій і художникові Ференцу Семану, Ужгород належить до міст, де жила свобода творчості в тоталітарні часи і де не припинявся вільний розвиток мистецтва. Він був не таким як усі, бо був вільним від штампів, багато хто не сприймав його творчість. Проте він був яскравим представником шістдесятників на Всеукраїнському рівні. Павло Бедзір – це людина, яка все життя ішла до самопізнння. Він своїм мистецтвом змінив і продовжує змінювати культурний простір Закарпаття, яке спонукає замислитися над глибокими філософськими речами у житті.