Дубівська територіальна громада

1 листопада 1932 року народився Д.Д.Подольський, знаний дубівчанин, перший директор ДП "ЗВВО". Вшановуючи пам'ять про нього, публікуємо спогад про Дмитра Дмитровича, яким поділився головний лікар Дубівської РЛ №2, Заслужений лікар України, друг Дмитра Подольського -  Микола Бігунець.
"Сьогоднішнє Дубове зароджувалось у минулому, а минуле не можливо скинути з потягу, і забути про нього.
Якби воскресли пращури-дубівчани і пройшлися пішки по селу (а вони ходили переважно пішки, в той час рідко хто їздив на возах, запряжених кіньми або волами), то вони не впізнали б своє рідне село. Особливо різко ці зміни сталися на початку 70-х років, що пов'язано із функціонуванням Закарпатського машинобудівною заводу, першим директором якого був Д.Д.Подольський.
Дмитро Дмитрович належав до перших випускників 10-тикласників післявоєнною періоду. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. Спочатку працював в Берегівській сільгосптехніці, потім очолив транспортний відділ в Усть-Чорнянському лісокомбінаті. В подальшому був обраний головою колгоспу «ДТСАРМ».
Дмитро Дмитрович стверджував: лише робота на будь-якій посаді, визначає твою цінність.
Наприкінці 60-х років у нашому краю гостро постало питання про створення нових робочих місць, адже більшість селян були безробітні. На жаль, ця ситуація однозвучна із станом справ сьогодення.
Проблиском надії для тогодішніх дубів чан стало будівництво Закарпатського машинобудівного заводу.
Доля розпорядилася так, що мені пощастило разом співпрацювати, стати свідком тих грандіозних соціально-культурних перетворень в селі, які бути започатковані та здійснювалися за участі Дмитра Дмитровича.
Це була мудра, виважена, спокійна, м'яка в своїх діях, толерантна, наділена організаційними здібностями людина. Він зумів згуртувати навколо себе не тільки інженерний, робітничий склад заводу, а і наладив тісну співпрацю і взаєморозуміння із керівниками того часу в Дубовому: директорами школи Баршаєм Я.Ф., Гаргою Х.П., головою колгоспу Бігунцем М.Ю., головою сільпо Дзябко І.І., головами сільських рад Соймом І.І.., Нocом М.І.. Дурундою В.П.. керівником медичного закладу Бігунцем М.В.. та іншими.
Він став визнаним лідером, на якого ми всі рівнялися. Його авторитет швидко поширився за межі району, області.
Він сприяв і давав простір для навчання інших. За його сприяння та ініціативи десятки дубінчан були направлені на навчання до вищих та середніх навчальних закладів.
Довго  сам навчайся, коли хочеш навчити інших. Таке було його кредо.
Дубівчани, колишні колгоспники, лісоруби, одноосібники швидко освоїли нові професії, які появилися на заводі: конструктори, токарі, слюсарі, муляри, зварники, транспортники, швачки тощо. Масштаб цієї роботи був настільки великий, що щомісяця  на споріднені підприємства авіаційної промисловості для здобуття кваліфікацій відряджалося 700-900 осіб.
Як великий стратег, дбаючи про людей, Дмитро Дмитрович почав розвивати в селі соціально-культурні, побутові заклади. Найперше, це будівництво житла, так появилися багатоповерхові будинки. Відремонтовано будинок культури. В Нижньому Дубівці побудований сільський клуб. Відкрита музична школа, створений духовий оркестр, прекрасно виступав хор машинобудівною заводу на масових культурних заходах краю. Збудовано дитячий садок, один із кращих на той час в області, побудовані нові магазини. Справжньою окрасою селища стало будівництво поліклініки, школи, технікуму. Покриваються асфальтом дороги, відкривається пожежна частина та ЖЕК, будується стадіон.
Одним словом,де б ти не поглянув у нашому селищі, всюди можна знайти титанічну роботу славного дубівчанина та всього колективу заводу.
В умовах гострого дефіциту товарів народного господарства підприємство починає налагоджувати виробництво таких товарів: меблі, рюкзаки, коляски, посуд, драбини, складну авіаційну продукцію, окремі вузли та деталі до неї. Неординарною подією був випуск аеросаней «Амфібії». І на прилавках міст та сіл не тільки Тячівського району та області, а й за межами нашого краю з’являється продукція, вироблена у Дубовому.
Знаних вихідців із Дубового було чимало, які стали управлінцями високого масштабу. Варто згадати деяких із них: Бабич І. І., працівник економічного відділу сов.міну СРСР, Бігунець І.Ю. заст.голови облвиконкому, голова народного контролю в області; Носа М.І., голова обласної сільгосптехніки, знаний письменник Чендей І.М., лауреат Шевченківської премії; Магула І.М., заслужений вчитель України, директор школи-інтернату в м.Хуст та багато інших. Але велетнем серед дубівчан стає перед нами достойний, славний син селища Дмитро Дмитрович.
Час, епоху людина не вибирає, в них вона живе, працює, помирає. Ми пишаємось, поважаємо минуле, любимо сучасне і віримо в майбутнє України. Без сумніву, що у дубівчан появляться нові лідери, менеджери, бізнесмени, які прославляй, наше селище. Хотів би привернути увагу підростаючого покоління, аби вони рівнялися на Дмитра Дмитровича, який працював для людей.
Праця минулого покоління дубівчан, яку уособлював Д.Д.Подольський, - це дзеркало їх долі, особистого життя, яка шана у людей сьогодення до праці людей тої епохи, - це все наше завтра.
Мені Дмитро Дмитрович нагадує могутнє дерево, яке міцно вкоренилося в дубівську землю. На це дерево падав дощ, сніг, віяли вітри, палило сонце, тріщали морози, а воно стоїть і прикрашає наше селище.  Життя без помилок не буває, тому навчімося терпимості й прощення, що так потрібно всім нам сьогодні.
На кладовищі Дубового, як писав Іван Чендей, поховане громадище працьовитих дубівчан, серед них і Дмитро Дмитрович, шануймо їх долю, їх працю, пам’ятаймо їх.
З відходом людини в інший світ, за його п'ятами, на жаль, іде забуття. Але лишаються рідні, близькі друзі, сподвижники, працівники машинобудівного заводу, які повинні згадувати і не забувати добрі справи нашого односельчанина Дмитра Дмитровича Подольського.
Бережімо його пам'ять віддаваймо йому честь і шану.
М.В.Бігунець, Заслужений лікар України, 2018 рік.