Дубівська територіальна громада

Вже понад місяць триває російсько-українська війна. Російська Федерація здійснила підступний та ганебний напад на нашу державу. Однак Збройні Сили України та звичайні громадяни мужньо боронять Батьківщину та дають відсіч агресору. На жаль, мільйони українців через бойові дії  вимушені втікати з рідних домівок. У пошуку прихистку громадяни масово їдуть до західних областей України чи Європи.

Дубівська громада теж приймає вимушених переселенців та організовує для них комфортні умови проживання. Нині на території громади проживає понад 1500 внутрішньо переміщених осіб. Тут оселилися переселенці  як з палаючих міст, так і з тих, над якими тільки нависає небезпека вторгнення російської армії.

Мешканку Запоріжжя, Тетяну Букреєву привезли до Дубового родичі, аби та була подалі від небезпеки.

- Із Запоріжжя мене забрали через кілька днів, як почалась війна. У місті на той час було досить спокійна ситуація, лише кілька днів звучали сирени. Мали мене відвести до невістки, а з’ясувалося, що я подорожую до Закарпаття. Я зовсім не хотіла покидати свою квартиру і своє місто, - зазначає пані Тетяна.

Пенсіонерка розповідає, що з 2014 року займала активну проукраїнську позицію, була учасницею Революції Гідності, відстоювала демократичні цінності на Майдані, а згодом підтримувала воїнів,  які служили у зоні ООС. Була учасницею благодійної організації й отримала посвідчення БФ «Солдатська мати», волонтерила –  в’язала маскувальні сітки та ліпила вареники, в’язала шкарпетки для захисників.  Та і сама навідувала бійців на сході країни. Неодноразово її помешкання – двокімнатна квартира -  служило тимчасовим прихистком для бійців.

- У мене дуже багато воїнів-друзів з усієї України. І нині підтримую зв’язки з бійцями, які служили в АТО, а тепер на передовій у складі Збройних Сил України чи тероборони захищають нашу Батьківщину. Вони всі мої сини, як рідні мені.  Хоч маю двох рідних дітей, 5 онуків і 3 правнуків. Всіх люблю,- розповідає бабуся-волонтерка.

Підтримувати військових – стало важливою складовою її життя, це те, що придає її життю смисл та надихає й підтримує.

Тому, коли жінка оселилася у Дубовому, то не могла знайти собі місця.

- Я думала, що ж я тут робитиму? У Запоріжжі я могла допомагати бійцям, готуючи для них вареники чи в’яжучи маскувальні сітки, там я знала, чим можу бути корисною. А тут не знала, що робитиму. Тому почала цікавитися у родичів, у яких проживаю, чи є тут волонтерські центри, до яких можна долучитися і допомагати військовим. Мені порекомендували прийти до бібліотеки, де молодь та небайдужі мешканці в’яжуть маскувальні сітки. Яка ж я була рада, що можу і тут допомагати бійцям, - розповідає переселенка.

І ось вже понад два тижні жінка чи не щодня разом з юнаками та юнками, а також працівниками відділу культури трудиться над створенням маскувальних сіток.  З-під рук волонтерів вийшло вже десятки метрів такої сітки. І на цьому вони не зупиняються, роботи тривають і надалі.

Волонтерка з Запоріжжя каже, що в'язати сітки – це найменше, що можна зробити для хлопців, які ціною власного здоров’я та життя захищають наш спокій і мирний сон. І переконує, що Україна переможе, бо з нами Бог, з нами правда!