Дубівська територіальна громада

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року м. Ужгород № 260/8680/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Луцович М.М. при секретарі судового засідання – Пішта І.І. та осіб, що беруть участь у справі: представник позивача – не з’явився, представник відповідача – не з’явився, представник третьої особи – Губський С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Громадської організації «За чисте довкілля «КАЛИНОВИЙ ЦВІТ» (вул. Джона Леннона, буд. 150, кв.3, с. Калини, Тячівський р-н, Закарпатська обл., 90532, код ЄДРПОУ 45760429) до Виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (вул. Д. Подольського, буд. 46, смт Дубове, Тячівський р-н, Закарпатська обл., 90531, код ЄДРПОУ 26466032), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва», про визнання протиправними та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : Громадська організація «За чисте довкілля «КАЛИНОВИЙ ЦВІТ» звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, в якому просить: визнати протиправним і скасувати рішення виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 30 травня 2025 року №45 «Про розгляд заяви». Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2025 року, виконавчим комітетом Дубівської селищної ради прийнято рішення №45, яким ТОВ «Гідроресурс-Тересва» надано в користування територію, названу земельною ділянкою, що не була сформованою, тому не є об’єктом цивільних прав, яким можна розпорядитися, зокрема, передати в користування для розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових споруд. Згідно із вказаним рішенням забудовнику ТОВ «Гідроресурс-Тересва» надано дозвіл на розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою з кадастровим номером 2124482800:01:002:0128 до 31 грудня 2025 року на платній основі. Також спірним рішенням надано дозвіл ТОВ «Гідроресурс-Тересва» на тимчасове порушення благоустрою для розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою з кадастровим номером 2124482800:01:002:0128 до 31 грудня 2025 року. Позивач вважає, що спірне рішення прийнято виконавчим комітетом Дубівської селищної ради поза межами своїх повноважень та не у порядку і спосіб, які передбачені Конституцією та законодавством України, з порушенням при цьому прав членів Дубівської територіальної громади, мешканців с. Калини, серед яких є члени Організації, що стосуються користування землями загального користування, права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, пов’язане зокрема із видаленням значної кількості зелених насаджень загального користування на території с. Калини саме в межах цієї території без належного дозволу органу місцевого самоврядування. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Ухвалою суду від 25 листопада 2025 року постановлено перейти до розгляду справи № 260/8680/25 за правилами загального позовного провадження. 26 листопада 2025 року представником третьої особи подано до суду пояснення, відповідно до змісту яких щодо позовних вимог заперечує у повному обсязі. Зазначає, що рішення виконавчого комітету №45 від 30.05.2025 року не є екологічним актом у розумінні Орхуської конвенції чи Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а має суто адміністративногосподарський зміст, пов’язаний із тимчасовим використанням земельної ділянки для організації будівельного процесу та тимчасовим порушенням правил благоустрою. Відтак, воно не може бути підставою для звернення громадської організації до суду з посиланням на порушення екологічних прав або інтересів громадськості. Також вказує, що твердження позивача ґрунтуються на підміні понять та вільному тлумаченні закону. Відповідач, ухвалюючи спірне рішення, діяв у межах компетенції, визначеної Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та забезпечував організацію будівельного процесу, а не розміщення об’єктів підприємницької діяльності. Сам акт має виключно організаційно-господарський характер, не змінює правового режиму земельної ділянки, не створює речових чи зобов’язальних прав і не є актом у сфері регулювання підприємництва. Представником позивача подано відповідь на пояснення третьої особи, згідно якої вказала, що природоохоронна організація відповідно до положень Орхуської конвенції та законодавства України, а також до свого статуту має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина, або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. Позивач покликається на кримінальне провадження № 12025078160000093, відомості про яке внесено 05 квітня 2025 року до ЄРДР на підставі заяви Телюк Т.Ф., голови Правління громадської організації, саме з підстав порушення екологічних прав, що пов’язано із вирубкою (видаленням) на території, яка означена як «земельна ділянка в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128», понад сотні дерев без дозволу Дубівської селищної ради і без затвердженого проєкту землеустрою щодо зняття та перенесення родючого шару ґрунту, що безсумнівно впливає на стан довкілля. Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви громадської організації «За чисте довкілля «КАЛИНОВИЙ ЦВІТ» про забезпечення адміністративного позову. 12 грудня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого щодо позовних вимог заперечує у повному обсязі. Відповідач зазначає, що предмет оскаржуваного рішення взагалі не стосується передачі земельної ділянки у користування. Рішення виконавчого комітету № 45 від 30.05.2025 має індивідуально-адміністративний та організаційно-господарський характер, оскільки лише дозволяє тимчасове відхилення від правил благоустрою та тимчасове розміщення будівельної техніки, матеріалів і допоміжних споруд у межах будівельного майданчика. Воно не змінює правового статусу земель, не надає і не припиняє речових прав, не є актом розпорядження землею. При цьому правова природа такого рішення організаційно-господарська. Воно спрямоване на забезпечення будівельного процесу та регулювання тимчасового розміщення допоміжних елементів будмайданчика, а не на створення чи функціонування тимчасових споруд комерційного призначення. Вказує, що позивач не довів наявності порушеного права чи інтересу, а також відсутні спеціальні норми закону, що надають йому право на звернення до суду з позовом щодо оскарження спірного рішення. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті. У судове засідання представник позивача та представник відповідача не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, клопотань пов’язаних з розглядом справи до суду не подавали. Представник третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, наведених у поясненнях на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволенні позову. На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що відповідно до Статуту Громадської організації «За чисте довкілля «Калиновий Цвіт», затвердженого Рішенням установчих зборів засновників Громадської організації «За чисте довкілля «Калиновий Цвіт», протокол від 20 лютого 2025 року, Громадська організація «За чисте довкілля «Калиновий Цвіт» (код ЄДРПОУ 45760429) є добровільним об’єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, інтересів зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших своїх членів та/або інших осіб. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» звернулося до Виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області із заявою від 24 квітня 2025 року №24/4-4 про надання дозволу на розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд за межами будівельного майданчика, розташованого на земельній ділянці в с. Калини, кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128, власником якої являється орган місцевого самоврядування - Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області. Виконавчим комітетом Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області прийнято рішення №45 від 30 травня 2025 року «Про розгляд заяви», відповідно до якого надано дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» на розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128, власником якої являється орган місцевого самоврядування - Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, з терміном дії дозволу до 31 грудня 2025 року; надано товариству з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» дозвіл на тимчасове порушення благоустрою для розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128, власником якої являється орган місцевого самоврядування - Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області. Вказаним рішенням також зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» в період дії дозволу на тимчасове розміщення будівельної техніки дотримуватися правил благоустрою міста та унеможливити доступ сторонніх осіб до будівельної техніки, матеріалів та тимчасових споруд, розташованих на земельній ділянці площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою з кадастровим номером 2124482800:01:002:0128, та по закінченню вказаного терміну невідкладно прибрати із земельної ділянки, що є суміжною з земельною ділянкою кадастровим номером 2124482800:01:002:0128 будівельну техніку, будівельні матеріали та тимчасові споруди, розміщені за час дії такого дозволу. Вважаючи рішення виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 30 травня 2025 року №45 «Про розгляд заяви» протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі також Закон №280/97-ВР). Відповідно до частини першої статті 5 Закону 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (частина перша статті 11 Закону № 280/97-ВР). За змістом частини першої, третьої статті 12 цього ж Закону сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Отже, як окремі органи місцевого самоврядування Законом № 280/97-ВР визначено міську раду та виконавчий комітет міської ради, кожен з яких має свої повноваження. При цьому представляє як міську раду, так і виконавчий комітет міської ради міський голова. Відповідно до підпункту 5 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, визначення у встановленому законодавством порядку відповідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією. Відповідно до підпункту 17 пункту «а» частини першої статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належить видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом. Питання видачі дозволу на порушення об`єктів благоустрою регламентовано Законом № 2807-IV, частиною першою статті 26-1 якого визначено, що порушення об`єктів благоустрою, пов`язане з виконанням суб`єктами господарювання земляних та ремонтних робіт, здійснюється на підставі дозволу на порушення об`єктів благоустрою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - дозвіл), крім випадків, встановлених абзацами другим - п`ятим частини першої цієї статті. Перелік земляних та ремонтних робіт, для виконання яких необхідно отримати дозвіл, встановлюється у Типовому порядку щодо видачі дозволів на порушення об`єктів благоустрою або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів (далі - Типовий порядок), який затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 26-1 Закону № 2807-IV). У спірних правовідносинах товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» звернулося до Виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області із заявою від 24 квітня 2025 року №24/4-4 про надання дозволу на розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд за межами будівельного майданчика, розташованого на земельній ділянці в с. Калини, кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128, власником якої являється орган місцевого самоврядування - Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області. Виконавчим комітетом Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області прийнято рішення №45 від 30 травня 2025 року «Про розгляд заяви», відповідно до якого надано дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» на розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128, власником якої являється орган місцевого самоврядування - Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, з терміном дії дозволу до 31 грудня 2025 року; надано товариству з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» дозвіл на тимчасове порушення благоустрою для розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини площею 0,0525 га, що є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер: 2124482800:01:002:0128, власником якої являється орган місцевого самоврядування - Дубівська селищна рада Тячівського району Закарпатської області. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічноправових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення. Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів. З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд насамперед повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб. Отже, громадська організація має право пред`являти позов до суду в інтересах інших осіб у двох альтернативних випадках: (1) у разі необхідності захистити права та інтереси членів громадської організації; (2) у разі необхідності захистити права та інтереси інших осіб (не членів громадської організації), які звернулися. Проте кожній із зазначених ситуацій, коли громадська організація може звернутися до суду, кореспондує умова, що такі повноваження мають бути передбачені статутними документами або законодавчими нормами. Судом встановлено, що відповідно до Статуту Громадської організації «За чисте довкілля «Калиновий Цвіт», затвердженого Рішенням установчих зборів засновників Громадської організації «За чисте довкілля «Калиновий Цвіт», протокол від 20 лютого 2025 року (далі Статут), Громадська організація «За чисте довкілля «Калиновий Цвіт» (код ЄДРПОУ 45760429) є добровільним об’єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, інтересів зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших своїх членів та/або інших осіб. Відповідно до пункту 1.4. Статуту організація є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку. Організація вільна у виборі напрямків своєї діяльності та діє на засадах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу її членів (учасників), прозорості, відкритості та публічності. Згідно пункту 2.4.2. Статуту для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань Організація у встановленому чинним законодавством порядку має право: представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування. Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі № 640/21611/19. У постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов таких висновків: «Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав. Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: - статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; - мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову; - інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; - чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; - добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду. Суд звертає увагу, що позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Згідно з установчим документом Громадської організації «За чисте довкілля «Калиновий цвіт» має повноваження представляти та захищати права та інтересів тих осіб, які є членами такої громадської організації та інших осіб. Згідно позовної заяви позивач вказує, що спірне рішення порушує права членів Дубівської територіальної громади, мешканців с. Калини, що стосуються користування землями загального користування, права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, пов’язане зокрема із видаленням значної кількості зелених насаджень загального користування на території с. Калини саме в межах цієї території без належного дозволу органу місцевого самоврядування, що стало підставою для звернення позивача до суду для захисту їх прав та інтересів. Надаючи оцінку зв`язку зазначених осіб безпосередньо з предметом позову, суд звертає увагу, що рішення, яке є предметом судового оскарження, є індивідуальним актом та стосується конкретних осіб, тобто такий акт може створювати юридичні наслідки лише для певних суб’єктів права, в даному випадку, для ТОВ «Гідроресурс-Тересва». Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт-це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації. Пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України визначено один із способів захисту визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. При цьому, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Тобто при оскарженні громадською організацією індивідуального акта в інтересах інших осіб, виникає не тільки умова щодо наявності повноважень у громадської організації на представлення інтересів інших осіб, а й умова, що положення індивідуального акта обов`язково мають розповсюджуватися на осіб, в інтересах яких діє громадська організація. Разом з цим, суд враховує, що спірне рішення не стосується прав громадської організації чи прав членів Дубівської територіальної громади, мешканців с. Калини, такі особи не є суб’єктами правовідносин, у яких застосовується відповідний акт. Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що право на звернення до суду з оскарженням дії держави має лише особа, чиї права безпосередньо порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. Більше того, в позовній заяві необхідно обґрунтувати порушення прав позивача або застосування до нього нормативно-правового акту, чи належність до правовідносин, у яких застосовується оскаржений акт. Щодо посилань позивача на Орхуську конвенцію 1999 року, ратифіковану Законом України №832-XIV, суд вказує наступне. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини 7 статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю. Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-ХІV, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства. Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. У вказаному пункті 9 Орхуської конвенції, визначено, що крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища. Отже, положеннями Орхуської конвенції передбачено право оскарження порушень виключно «законодавства, що стосується навколишнього середовища». Критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища, повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської конвенції, якою є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту». Тобто, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного «екологічного» результату, у зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб, у порядку, передбаченому пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовища, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини. Аналогічна правова позиція щодо тлумачення вказаного пункту Орхуської конвенції викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 420/2256/19, від 04 травня 2022 року у справі № 640/17323/19. Надаючи оцінку доводам позовної заяви щодо порушення законодавства, що стосується навколишнього середовища, суд враховує, що позивачем не доведено та з матеріалів справи не встановлено, що предмет спору має екологічний характер, тобто спірне рішення безпосередньо пов’язане з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів або може створювати реальні ризики негативного впливу на довкілля. Крім того, позивачем не конкретизовано чим порушено саме екологічні права позивача (його членів чи інших осіб), а не будь-які інші майнові, організаційні чи процедурні інтереси. У даному випадку позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність екологічного предмета спору або порушення екологічних прав. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази будь-якого реального чи потенційного негативного впливу оскаржуваного рішення на стан довкілля, біорізноманіття, якість повітря, рівень забруднення, рослинний світ тощо. Також відсутні докази щодо причиннонаслідкового зв’язку між прийняттям рішення №45 від 30.05.2025 року та можливим порушенням права громадськості або членів організації на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Таким чином, позивач не довів факту порушення саме екологічних прав, що є необхідною умовою для застосування положень Орхуської конвенції та набуття процесуального статусу позивача у справах, пов’язаних із захистом довкілля. За відсутності таких доказів посилання на Конвенцію є декларативним і не може бути самостійною правовою підставою для звернення до суду. Більше того, з оскаржуваного рішення виконавчого комітету № 45 від 30.05.2025 року вбачається, що таке не має екологічного характеру у розумінні положень Орхуської конвенції та екологічного законодавства України та стосується надання ТОВ «ГідроресурсТересва» дозволу на тимчасове порушення правил благоустрою та розміщення будівельної техніки, матеріалів та тимчасових будівельних споруд на земельній ділянці в с. Калини. Тобто таке рішення не має ознак акту, що безпосередньо впливає на стан довкілля або змінює умови використання природних ресурсів, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища, не встановлює дозволів чи обмежень у сфері водокористування, лісокористування, надрокористування або охорони природно-заповідних територій, не стосується процедур оцінки впливу на довкілля (ОВД) чи стратегічної екологічної оцінки (СЕО) та не є нормативно-правовим актом, який регулює права громадян у сфері екологічної безпеки. Відтак, оскаржуване рішення виконавчого комітету № 45 від 30.05.2025 року не може бути підставою для звернення громадської організації до суду з посиланням на порушення екологічних прав або інтересів громадськості. Таким чином, позивач не довів наявності порушеного права чи інтересу, а також відсутні спеціальні норми закону, що надають йому право на звернення до суду з позовом щодо спірного рішення. Крім наведеного, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що за приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України). За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативноправового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. Як вже встановлено судом, оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, відповідно до якого надано дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва» на розміщення будівельної техніки, будівельних матеріалів та тимчасових будівельних споруд та з терміном дії дозволу до 31 грудня 2025 року. Тобто на момент вирішення даної адміністративної справи по суті оскаржуване рішення вичерпало свою дію і само по собі не несе будь-яких правових наслідків, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, у зв`язку з чим, не потребує додаткового скасування у судовому порядку. В розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Позивачем не зазначено, які саме права порушуються оскаржуваним рішенням та/або які саме правові наслідки таке рішення створює для позивача чи інших осіб, також не надано до суду жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо скасування рішення суб`єкта владних повноважень повинна бути наявність факту порушення таким рішенням прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні. Резюмуючи вищенаведене, з огляду на те, що позивачем не доведено право звернення до суду з даним позовом в інтересах інших осіб, а також порушення прав таких осіб оскаржуваним рішенням, а також враховуючи, що рішення виконавчого комітету №45 від 30.05.2025 року є індивідуальним актом, тобто актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не може бути скасоване судом після його виконання, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Суд також враховує інші аргументи та доводи позивача, зазначені у позові, однак зауважує, що вони не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах, оскільки встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову. Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на вказане вище та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Щодо судового збору, то відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачами судовий збір не підлягає присудженню на його користь. На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд - В И Р І Ш И В: У задоволенні позовної заяви Громадської організації «За чисте довкілля «КАЛИНОВИЙ ЦВІТ» (вул. Джона Леннона, буд. 150, кв.3, с. Калини, Тячівський р-н, Закарпатська обл., 90532, код ЄДРПОУ 45760429) до Виконавчого комітету Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (вул. Д. Подольського, буд. 46, смт Дубове, Тячівський р-н, Закарпатська обл., 90531, код ЄДРПОУ 26466032), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроресурс-Тересва», про визнання протиправними та скасування рішення – відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Суддя М.М. Луцович Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано протягом 19.03.2026 року